Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України - Вікторія Вікторівна Садівнича

за Карпати – його виявлено під час розкопок у Польщі, Словаччині та Угорщині. Загалом трипільці використовували понад 150 видів мінеральної сировини, частину якої їм постачали здалеку: один із видів мінеральних фарб, який застосовували для виготовлення давньої «косметики», потрапив на територію України аж із Єгипту!

• Корінним населенням сучасних українських земель у І тис. до н. е. були численні степові народи, найвідомішими серед яких є скіфи. Під цією загальною назвою об’єднувалися племена, які суттєво різнилися за способом життя. Були серед них землероби й скотарі, відповідно, осілі й кочові. Спільними в них були мова, звичаї, художні смаки. Усі скіфські племена були степовиками, і більшість археологічних пам’яток скіфської культури виявлено саме в степах України. Скіфи жили на території теперішньої України протягом І тис. до н. е. й аж до III ст. н. е. Такого «тривалого перебування» на території нашої Батьківщини не знав жоден давній народ.

Перший «перепис населення» на території України здійснив скіфський цар Аріант, прагнучи встановити кількість своїх підлеглих. Під страхом смертної кари він наказав усім дорослим чоловікам у державі віддати придворним по бронзовому наконечнику стріли. Наконечників виявилося так багато, що цар вирішив спорудити з них пам’ятник. Він звелів розплавити наконечники й відлити мідну посудину, яку було встановлено у священній місцевості Єксампеї, десь між Дніпром і Південним Бугом. Ця посудина вміщувала 600 амфор (щонайменше – 6 тис. літрів), а товщина її стінок становила шість пальців.

• Давньогрецький історик Геродот, який мандрував Скіфією, подав у своїх працях кілька легенд про походження цього народу. За однією з них, прародичем скіфів був син Зевса Геракл. Подорожуючи Таврією, він якось заснув, а коли прокинувся, побачив, що кудись зникли його коні. Пошуки привели Геракла до глибокої печери, у якій він побачив дивну істоту – напівжінку-напівзмію, яка зізналася, що забрала коней. За їх повернення істота зажадала від Геракла одруження. Коли від цього шлюбу народилися троє синів – Агафірс, Гелон та Скіф, – напівжінка спитала Геракла, кому з них передати у володіння країну, де вона живе. У відповідь Геракл залишив їй один зі своїх луків і пояс, на кінці якого висіла золота чаша, та сказав: «Віддай свою країну тому із синів, котрий зможе підперезатися цим поясом і натягти лука». Таке зміг зробити лише Скіф, який і став родоначальником усіх скіфських царів. «На згадку про цю подію, – писав Геродот, – скіфи й досі носять на поясі золоту чашу».

• Найтиповішими скіфськими пам’ятками є так звані царські кургани – поховання вождів, над якими насипано великі земляні пагорби. Висота цих пагорбів часом сягає 20 м, поховальна камера занурена в ґрунт на глибину 10–12 м. Зазвичай від вхідної ями відходять камери-катакомби, іноді з’єднані з ямою досить довгими коридорами. У таке поховання, окрім тіла небіжчика, клали також його зброю, предмети побуту, золоті та срібні прикраси, а часом і вбитих слуг, які мали супроводжувати свого хазяїна в потойбіччі й прислуговувати йому там, як і за життя на землі. Скіфські кургани трапляються в степовій та лісостеповій Україні – від Криму до Слобожанщини – дуже часто.

• Унікальною пам’яткою скіфської культури є Більське городище, виявлене біля села Більське Полтавської області, на мисі при злитті річок Ворскли та Сухої Груні. Воно є найбільшим у Східній Європі й займає площу 4021 га. Загальна довжина його стін становить 33 833 м. Ці насипи були земляними, але мали каркас із дерев’яних колод. Археологи розкопали житла, майстерні та залишки дерев’яного храму з колонами. Є підстави вважати, що Більське городище – це місто Гелон, згадане в книзі давньогрецького історика Геродота.

• Одним із найдавніших істориків, які працювали в Україні, вважають античного вченого Сириска. 1908 р. на території Херсонесу археологи віднайшли стелу з текстом, датованим ІІІ ст. до н. е. Цю стелу було встановлено саме на честь Сириска. Наразі вона зберігається в Херсонеському історико-архітектурному музеї-заповіднику в Севастополі.

• Згідно з легендами, Київ заснував східнослов’янський вождь Кий (місто було названо на його честь) разом зі своїми братами Щеком та Хоривом і сестрою Либіддю наприкінці V ст. Згодом Київ зробився містом на березі річки Дніпро, якою проходив основний торговельний шлях Східної Європи, що поєднував греків та варягів (вікінгів, тобто «людей з півночі»), – так званий «шлях із варягів у греки». Київська фортеця захищала мирне населення східноєвропейських земель від навал диких нормандських племен (хазарів, печенігів, половців тощо), що приходили зі степів Тавриди (сучасні південні області України).

Пам’ятник Кию, Щеку, Хориву і Либеді

• Київ став першою столицею Київської Русі – першої руської держави (кінець IX ст. – 40-і роки XIII ст.). Місто було збудовано на землях союзу полянських племен, але згодом увійшло до складу земель, які належали східнослов’янським племенам. У ХІ ст. Київ був найбільшим містом Європи, у п’ятдесят разів більшим за площею, ніж тогочасний Лондон, і в десять разів більшим, ніж Париж. Місто сягнуло найбільшого розквіту за правління князя Ярослава Мудрого (1019–1054).

• Найдавнішими міжнародними юридичними актами Київської Русі були договори з греками (тодішніми візантійцями). Ці угоди датовані X століттям.

• Найвидатнішою жінкою Київської держави вважають княгиню Ольгу – дружину князя Ігоря, яка почала правити після його загибелі. Виняткове явище в ту сувору добу – жінка впродовж багатьох років (944–969) мала всю повноту влади у великій державі. Це є свідченням її талановитості як правительки. Князювала Ольга від імені малолітнього сина Святослава, але твердо тримала владу у своїх руках. Вона об’їздила свої землі, встановлюючи в них нові закони й засновуючи нові поселення. Побутує думка, що княгиня була першою жінкою-русинкою, слава про яку поширилася по всьому світі.

Княгиня Ольга

• Зберігся малюнок із Радзивилівського літопису, де зображені жінки у війську князя Святослава. А за свідченням грецьких учених, у 971 р. після битви з візантійцями серед загиблих русинів знаходили мертвих жінок у чоловічому одязі, які воювали нарівні з чоловіками. Набагато пізніше в мирні часи очевидці описували участь жінок у поєдинках із мандрівними борцями.

• Найдавнішим і єдиним давньоруським медичним довідником, що зберігся до сьогодні, є трактат-порадник «Мазі» – узагальнена праця про лікування травами, яку у Х ст. уклала Євпраксія Мстиславівна – онука Володимира Мономаха.

• Найвідомішими дітьми київських князів можна вважати трьох дочок Ярослава Мудрого, котрі стали королевами в різних європейських країнах. Анна стала дружиною французького короля Генріха І, а після його смерті правила Францією як регентша до повноліття свого сина – короля Філіпа. Згадкою про це є напис кількома мовами на її пам’ятнику, встановленому неподалік Парижа: «Анна руська – королева французька». Друга дочка Ярослава Мудрого – Єлизавета – була одружена з норвезьким королем Геральдом Сміливим, а третя – Анастасія – з угорським